18 травня Україна відзначає День вишиван­ки. Тому на честь цієї події у Міловському районному краєзнавчому музеї відбу­лася зустріч людей, які причетні до цього казко­вого творення вишиванок і людей, які одягають ви­шиванку.

Подібні заходи необхідні для того, щоб зберегти споконвічні народні тра­диції творення та носіння етнічного вишитого одягу, для того, щоб зберегти наші українські цінності та популяризувати їх серед молоді та населення.

Це свято не передбачає ніяких обов’язкових за­ходів, окрім одягання ви­шиванки - просто одягну­ти вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. І      як людина відкриває сто­рінки книги, так і присутні на зустріч відкрили сто­рінки традицій, культури, історії нашого народу.

У цей день на зустріч до музею майже всі гості прийшли у вишиванках, для яких вона стала чи­мось особливим, сімей­ним оберегом та відрод­женням українських тра­дицій. Оглядаючи виши­ванку, всі звернули увагу, що серед них не було двох однакових. Тому, що май­стрині до своєї роботи підходили творчо. Для оз­доблення виробів викори­стовували різні мотиви. А які саме? Що вишивають на сорочках? Про це роз­повіла і поділилася особи­стим досвідом майстриня Сіренко Олена Анатоліїв­на.

Олена Анатоліївна у ви­шивці використовує пере­важно геометричний візе­рунок і рослинний малю­нок. Геометричний візеру­нок, як вважає майстриня - це суто чоловіче. Рос­линний малюнок - це зви­чайно ж квіти, дерева. На чоловічому одязі майст­риня вишиває дубове ли­стя (символ достатку), жолуді (багатство), на жіночому - троянди (жіно­ча краса), квіти лілей, во­лошок. А от маки, як заз­начила майстриня, виши­вали в пам’ять загиблих воїнів, дідів, батьків братів, сестер.

«Як змінюється життя, так і змінюється підхід до вишивання, - зазначила, розповідаючи про свою творчість, Олена Сіренко. - На чоловічому одязі все частіше з’являються квіти, на жіночому - геометричні візерунки».

Нещодавно вона відкри­ла для себе, що в геомет­ричному малюнку можна зашифрувати прізвище, ім’я по батькові та дату народження. «Чим більше я вишиваю, тим більше розумію, що я мало знаю про вишивку» - відзначила у своїй змістовній розповіді Олена Анатоліївна.

Але сьогодні необов’язково вишивати собі вишиванку - її можна легко придбати. Та традиція вишивати відроджується. Майстрині комбінують різні орнаменти та візерунки, популярною є квіткова вишивка. Якщо в давнину переважно вишивали червоними, чорними та білими нитками - сьогодні палітра набагато більша.

Чурко Ніна Іванівна, Шевченко Алла Петрівна - теж відомі майстрині вишивки на Міловщині. Коло рушників у різних кольорах, створені Ніною Іванівною, привертали погляди присутніх у музеї. А які орнаменти, які візерунки вони використовують у вишивці, всі їхні роботи неповторні, вишиті від душі та своєрідному стилі.

Ніна Іванівна не змогла прийти на свято. Неймовірною творчістю своєї мами поділилася її донька Ганна Омелянівна. Вона дуже пишається мамою. На 82 році життя Ніна Іва­нівна вишиває.

Розповідаючи про ви­шивку своєї мами, Ганна Омелянівна згадує дружні посиденьки і суперечки гостей, про те, де повин­на бути та чи інша симво­ліка, які згодом прийшли до єдиного висновку - як майстер вважає, якою по­винна бути вишивка, так її і      робить. Ніна Іванівна так і робить, перш ніж вишити рушник, вона бере декіль­ка візерунків, складає їх, розмальовує і тільки тоді на рушнику відображає ту гамму кольорів, яка їй по­добається.

Любов, повага до вишив­ки у Ганни Омелянівни йде з дитинства, яке пройшло на західній Україні, де обо­в’язково, йдучи до церкви, одягали вишиту сорочку. Вона вважає, що вишиван­ка - це оберіг. Адже з ди­тинства знає, що на одязі новонароджених дітей у непомітному місці вишива­ють червоний хрестик для оберегу, жінка, яка чекає дитину, всю вагітність хо­дила у одязі вишитому ромбами - це був оберіг для неї і ще ненародженої дитини, парубок, який хотів одружитися носив виши­ванку у блакитних кольо­рах ромбами і чорною точ­кою посередині, що озна­чала його статус та бага­то іншого.

Все це говорить про те, що творчість безмежна, її можна відтворити у ви­шивці, орнаменті у всьому, де проявляється людська майстерність.

З 90-х років на Міловщині проживає Шевченко Алла Петрівна – унікальна жінка своїм захопленням вишивати. І те, що створе­но нею, заслуговує пова­ги і уваги оточуючих. В неї чітко виражений українсь­кий стиль. Роботи Алли Петрівни були представ­лені навіть за кордоном. Вишивати вона почала в школі. Це були 50-ті роки, коли люди жили бідно і чимось потрібно було при­красити оселю.

Мене навчила вишива­ти одна жінка, при чому - китайській вишивці глад­дю. Важко було діставати нитки, матеріали, але хто не приходив до нас додо­му, говорив як у нас за­тишно та гарно. Все було вишите: і занавіски, і ска­тертини, і доріжки. У мене й зараз зберігаються до­ріжки тих часів.

Я по спеціальності тек­стильник, все життя про­працювала в текстильній промисловості. Після ви­ходу на пенсію і почалося моє творче життя. Я виши­ваю рушники, скатертини, але найбільше мені подо­бається вишивати пей­зажі, картини художників. Також мені дуже подо­бається вишивати міста. Перше місто, яке я виши­ла - Неаполь, потім Вене­ція, Париж, Лондон, Київ. Тепер маю ще одне захоплення, вивчаю вишивку стрічками. Це дуже цікаво, пізнавально і корисно для здоров’я, - розповідаючи про свою творчість, зазна­чила Алла Петрівна.

У кожної з цих майст­ринь свій стиль, підхід і ставлення до вишивки, але їх об’єднує любов, трепет, творча душа до цього дивовижного, над­звичайного мистецтва, яке не можливо не оцінити.

Свою любов показали до українських традицій найменші учасники твор­чої зустрічі, учні 3-А кла­су, учасники флешмобу української мови з клас­ним керівником Бібік Н.Д. Дуже мило виглядають вишиванки на маленьких дітках, коли все це по­єднано з гарними палки­ми словами про культуру нашого народу з елемен­тами народного танцю.

Змістовною, а для ко­гось і повчальною, і ознайомчою вийшла зустріч до Дня вишиванки у музеї. На завершення творчої зустрічі поділилися своїми думками про те, що відчу­вають коли одягають ви­шиванку, що значить ви­шиванка у їхньому житті, як доля пов’язала їхні сім’ї з вишиванкою і розповіли присутні на зустрічі Рад­ченко І.В., Полякова Л.М., Кучугура Л.Г., Молчанова Н.А., Жукова О.Є., моло­де подружжя Коршун Бог­дан і Дар’я, Кацевал Б.В.

Також свої враження про захід, дивовижні вит­вори мистецтва майст­ринь Міловщини на­прикінці зустрічі вислови­ли голова районної ради Юрій Кошута, перший за­ступник голови, в.о. голо­ви райдержадміністрації Віталій Рукавіцин, які зазна­чили, що це наша історія, нашої держави, народу та етнічна історія, яка тися­чоліттями оберігала, за­хищала.

Ще багато і довго мож­на розповідати про цей прекрасний і дивовижний вид мистецтва, яке по­стійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних та­лановитих майстринь. Подібні зустрічі необхідні для того, щоб не розгуби­ти його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.