Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме ст. 1 закріплює, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Виділяють чотири види насильства:

 

 

 

 

Протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:

1) подружжя;

2) колишнє подружжя;

3) наречені;

4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);

5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6) особи, які мають спільну дитину (дітей);

7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);

8) дід (баба) та онук (онука);

9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

11) рідні брати і сестри;

12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

Суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, є:

1) спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

2) інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

3) загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб;

4) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Законом встановлено, що до кривдника (особи що вчинила домашнє насильство у будь-якій формі) суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству може бути встановлено спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать:

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника (виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України);

2) обмежувальний припис стосовно кривдника (видається судом);

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи (здійснюється уповноваженими підрозділами органу Національної поліції України);

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників (відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

Розглянемо особливості деяких із основних спеціальних заходів, на які слід більше звернути увагу.

Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

1) зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

3) заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Під час вирішення питання про винесення термінового заборонного припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи.

Вимога поширюється на місце спільного проживання постраждалої особи та кривдника незалежно від того, чи належить таке помешкання одному з них на праві власності, чи дане помешкання є орендованим, або право на квартиру/будинок належить родичам, знайомим тощо.

Терміновий заборонний припис виноситься строком до 10 діб за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків.

Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду.

Обмежувальний припис видається судом у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають:

1) постраждала особа або її представник;

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини – батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування;

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи – опікун, орган опіки та піклування.

Заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, – за місцезнаходженням цього закладу.

Обмежувальний припис видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути продовжений судом на строк не більше 6 місяців. Таке продовження має місце лише один раз.

Судом визначається один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього наступних обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Таким чином, законодавство запроваджує нові заходи, які можуть бути застосовані до кривдника у разі здійснення ним домашнього насильства, або погрози його здійснення. Такі заходи мають захищати осіб, які постраждали від домашнього насилля та попереджувати таке насилля.

 

-----------------------------------------------------

 

2)

 

До Міловського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги надійшло звернення:

«Я – учасник бойових дій і хочу безкоштовно отримати земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності і зареєструвати своє право власності на неї. Який порядок дій?»

 

Відповідь юриста:

 

Учасники бойових дій та особи прирівняні до них мають право на першочергове відведення у власність або користування земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва (для городництва у користування) (п. 14 ст. 12, п. 18 ст. 13 та п. 15 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України кожен громадянин України має право на безкоштовне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

- для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

-  для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

-  для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

-  для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) -  у селах - не більше 0,25 гектара;

-  в селищах - не більше 0,15 гектара;

-  в містах - не більше 0,10 гектара;

-  для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

-  для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Увага! Земельний кодекс України встановлює, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, проводиться один раз по кожному виду використання.

Учасникам бойових дій необхідно звернутися з клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність або користування:

• сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності відповідних територіальних громад);

• обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб;

• районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб (за межами населених пунктів земельні ділянки для городництва, ведення садівництва, ОСГ та будівництва індивідуального житлового будинку вони не передають);

• обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб;

• Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (якщо питання стосується земельних ділянок для ведення садівництва або особистого селянського господарства державної власності).

 

Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо передачі (надання) земель державної власності, зокрема ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів для нелісогосподарських потреб, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (в межах норм).

До клопотання додаються:

1) графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (наприклад, викопіювання з кадастрової карти);

2) копія паспорта та копія ідентифікаційного номера;

3) документ, що посвідчує участь в АТО (посвідчення, довідка).

Чиновникам забороняється вимагати додаткові матеріали та документи.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про мотивовану відмову має бути прийнято в місячний строк.

Рішення про відмову в наданні Вам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинно бути мотивоване. Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, причиною відмови може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у визначеному порядку.

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення такого проекту.

Виконавцем робіт може бути тільки особа з сертифікатом інженера-землевпорядника. Проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі укладеного із замовником договору. Термін виконання робіт – не може перевищувати 6 місяців.
Проект підлягає погодженню з територіальним органом Держгеокадастру.

У випадку розташування земельної ділянки у межах населеного пункту, або якщо на ділянці планується розташування об'єкта будівництва, потрібно отримати погодження з управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки залежно від  її призначення, цінності  та місця розташування може підлягати також погодженню з: структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини; центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства; центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Строк розгляду: протягом 10 робочих днів з дня одержання проекту ( двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи).

Необхідно звернутися до територіального органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки та надати наступні документи:

1) заяву про внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

2) оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погоджений проект землеустрою, за потреби, позитивний висновок експертизи);

3) документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, у формі електронного документа.

Строк розгляду такої заяви – 14 днів. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється безоплатно.

Рішенням про надання земельної ділянки за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюється затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Чи потрібно реєструвати право на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Мін’юсту?

Так, потрібно. Для цього слід звернутися до суб’єкта, уповноваженого на проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме до виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради або до місцевої державної адміністрації, в тому числі через центри надання адміністративних послуг. Державну реєстрацію речових прав на землю здійснюють також юридичні особи, акредитовані Мінюстом, та нотаріуси.

1) заява встановленої форми, яку формує державний реєстратор;

2) документ, що посвідчує особу;

3) засвідчена копія рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність або надання у користування;

4) витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку (подається  у разі, коли в документі, що подається для державної реєстрації, відсутні відомості про її кадастровий номер, а також у разі, коли в результаті доступу до Державного земельного кадастру державним реєстратором встановлено відсутність відомостей про відповідну земельну ділянку);

5) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.